«Мішок на голову. І — в машину». Як росіяни викрали херсонську студентку Аню Єльцову та змусили її свідчити проти себе
Після звільнення Херсона росіяни розпочали жорстокий терор проти цивільних на лівобережжі Херсонщини, яке досі перебуває в окупації.
21-річну студентку Херсонського державного університету Аню Єльцову викрали в листопаді 2022-го в селі Агаймани. Співробітники ФСБ вдерлися до будинку її бабусі, влаштували обшук і допити. Й врешті зухвало забрали Аню на очах рідних. Вже понад два роки дівчину тримають у неволі у Криму, звинувачуючи у шпигунстві за проукраїнські погляди та любов до Батьківщини.
Ми поспілкувалися з родичами Ані Єльцової та дотичиними посадовими особами, аби з’ясувати, хто міг навести на неї та здати її окупантам, як вона тримає зв’язок із рідними, навіщо росіяни брешуть, ніби схопили Аню лише кілька місяців тому, та як її примусили до самовикриття.
«Всі розуміли, що вона за Україну»
«Бабуся була присутня, коли її забрали, — згадує тітка Ані Єльцової Світлана Кушнір. — Аня поїхала до бабусі в гості, а вона — директор школи. До неї часто приходили [росіяни] й примушували до співпраці».
Бабуся відмовляла окупантам. Проте того разу вони прийшли не до неї. Всіх, хто перебував у будинку, розвели по різних кімнатах і довго допитували, особливо — Аню. Бабуся чула, як озброєні чоловіки у балаклавах говорили вголос, що давно стежать за її онукою в соцмережах. А також про те, що їм щось не сподобалося в її телефоні. Знайдене окупанти розцінили як підтримку української армії.
«Мішок на голову. І — в машину. Так Аню забрали», — розповідає Світлана.
Росіяни переслідують жителів окупованих території за будь-які прояви патріотизму, українську символіку тощо. А тих, хто як Аня Єльцова відкрито заявляє про свою позицію — й поготів. Багатьом жителям Херсонщини патріотизм коштував життя.
«Ми розуміли, що у Ані проукраїнська позиція, що вона не хоче співпрацювати [з окупантами], — розповідає Світлана. — Вона в соцмережах просила про допомогу [для ЗСУ]. Коли Херсон звільнили, опублікувала відео: “Херсон, рідненький, ти вдома”. І писала, що вже зима приходить — мовляв, давайте допомагати нашим хлопцям на утеплення. Тож, звісно, всі розуміли, що вона за Україну».
В соцмережах Ані і зараз можна побачити патріотичні дописи і навіть власні вірші від імені українського військового. Публікуючи їх, студентка навряд чи могла уявити, чого їй коштуватиме проукраїнська позиція, й на що здатні росіяни.
Студентський спротив
Аня Єльцова — з села Балашове Іванівського району, яке розташоване на лівому березі Херсонщини, в 80 кілометрах від Геніческа. Росіяни окупували його одразу після початку повномасштабного вторгнення.
Батьки дівчини — звичайні селяни. Вона підтримувала з ними зв’язок, але сама жила в Херсоні, навчалася на останньому курсі Херсонського державного університету й мала здобути диплом педагога. Хотіла стати психологом та любила малювати.
1 березня 2022-го російські війська увійшли в Херсон. Містяни почали організовувати мітинги проти окупації, всіляко демонстрували свою українську ідентичність та перегороджували рух військової техніки росіян. Опір Херсона надихав усю країну.
На тлі спротиву росіяни стали переслідувати проукраїнських активістів, журналістів, політиків, ветеранів АТО, волонтерів й загалом всіх, хто міг бути дотичним до руху опору. Одне за одним людей забирали з домівок у катівні, переслідували і залякували.
Від початку квітня, коли ЗСУ почали звільняти села Херсонщини, окупанти почали ще жорсткіші репресії проти патріотичних містян у передчутті українського контрнаступу. Саме тоді до гуртожитку, де жила Аня, прийшли російські солдати.
«Росіяни сказали студентам, аби вони співпрацювали з ними або залишили гуртожиток. Як вони можуть співпрацювати? Не уявляю», — дивується тітка Ані Світлана.
Натомість для студентів демонструвати патріотичну позицію — означало бути героями свого часу. Аня також не могла діяти інакше. Через вимоги окупантів у Херсоні йти з ними на контакт, дівчина поїхала з гуртожитку додому, в Балашове. Згодом бабуся запросила її до себе в село Агаймани, також на Херсонщині. Аня погодилася та переїхала до неї.
Як і хто навів на Аню
Коли росіяни забрали Аню у полон, у її бабусі почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Вона почувалася винною в тому, що онука потрапила в біду.
«Спочатку при одному згадуванні про Аню вона втрачала свідомість, настільки почувалася винною, що від неї забрали онуку, — каже Світлана. — А потім [через кілька місяців — прим.] я побачила розслідування журналістів, що мою племінницю підставила односельчанка, колаборантка. Ця жінка завжди була чимось незадоволена і під час окупації зголосилася на співпрацю з росіянами. Й через помсту бабусі [яка відмовилася очолити школу в окупації — прим.] могла підставити Аню».
У журналістському розслідуванні йдеться, що причетною до викрадення Ані Єльцової могла бути гауляйтерка села Агаймани Галина Костенко. На початку окупації вона сама запропонувала свою кандидатуру на цю «посаду» й, отримавши небачену для себе за життя владу, намагалася продемонструвати свою важливість.
Костенко активно підігравала окупантам: заселяла російських військових у спорожнілі будинки, вимагала від місцевих оформлювати російські паспорти, а батькам малолітніх дітей погрожувала депортацією до Росії, якщо не виконуватимуть її вимоги.
Автор розслідування з посиланням на місцевих жителів стверджував, що Костенко намагалася помститися за непокору рідним студентки і налякати тим самим інших, примушуючи їх до співпраці з ворогом.
У листопаді 2024-го року Офіс Генерального прокурора повідомив Костенко про підозру в колабораційній діяльності. Їй загрожує від п’яти до десяти років позбавлення волі із конфіскацією майна.
Пошуки довжиною у рік
Після затримання Ані батьки одразу почали її пошуки та поїхали до Генічеська.
«Ми їздили до військової комендатури, нас просто туди-сюди ганяли. Одні говорили, що “не положено” нам знати, інші — що ніхто не скаже, де Аня. Заяву, сказали, теж не має сенсу писати», — розповідає мама дівчини Оксана*.
За кілька днів після викрадення Аня додзвонилася батькам і коротко повідомила, що з нею все гаразд: мовляв, її годують і не ображають. Проте, де зараз перебуває, не сказала.
Родичі полоненої на підконтрольній Україні території звернулися в поліцію та в усі можливі офіційні структури. Але державні органи нашої країни фізично не можуть шукати людей на окупованій території.
Раптом у грудні 2022-го року на російському пропагандистському ресурсі «РИА Новости» з'явилося відео із Анею, яке побачили родичі і друзі дівчини, та впізнали її. На відео вона, дивлячись кудись вниз, монотонно промовляє вирвані з контексту речення.
І тітка, і друзі Ані вважають, що до дівчини застосовували насильство, аби вона обмовила себе публічно.
«У неї синці під очима. І якщо наблизити відео, видно, що вона плаче, сльози на очах. Вона так не виглядає зазвичай», — наголошує Світлана.
Друзі та знайомі Ані від початку били на сполох і розповсюджували її фото із дописом про зникнення. За долю дівчини переживав увесь її університет.
«Дівчина була студенткою Херсонського державного університету. Батьки не мають інформації вже місяць», — писав ректор вишу Олександр Співаковський.
Натомість росіяни зусиллями своєї пропаганди просували чутки, що студентку нібито ніхто не шукає, крім ректора, а її зникнення вигадали.
На деяких пропагандистських каналах у соцмережах окупанти розповсюджували публікації, де Ані погрожували строком до 20 років тюрми, називали шпигункою та писали, що вона нібито передавала якусь інформацію спецслужбам України.
Родичі всіляко закликали людей приєднатися до публічного пошуку Ані й продовжували звертатися всюди, куди могли. Станом на початок 2023-го року батьки ще не знали, де перебуває їхня донька. Й вважали, що викрадачі тримають її десь у Генічеську.
«Я взагалі не знаю, як мама Ані це витримувала, — бідкається Світлана. — Вона казала, що вечірній час у неї — час молитов, говорила: “Я з Анею спілкуюся”. Кажу: “Як це, спілкуєшся?!” А вона: “Я їй кажу, що все буде добре, знаю, що ти повернешся додому”».
Перший лист додому
З моменту викрадення Ані минув рік, перш ніж батьки отримали листа з кримським штампом. Так мама і тато дівчини вперше дізналися, що відбулося в будинку бабусі, й де Аня перебувала весь цей час.
«Донька писала, що коли ми вперше приїжджали в Генічеськ, вона була там, — каже Оксана. — Й через пару днів, 20 грудня, на її день народження, її завезли в Мелітополь. А звідти протягом місяця відправили до Криму».
Також дівчина писала, що їхати до неї не варто, оскільки побачитися з рідними їй не дадуть. За почерком та стилем написання батьки зрозуміли, що це точно Аня. В листі дівчина писала, щоб батьки зв'язалися з нею за допомогою «Зона Телеком».
Тож батьки відправляли Ані листи, але дівчина чомусь їх не отримувала. Так тривало майже два роки. І лише в серпні 2024-го з батьками зв'язався чоловік, який назвався державним адвокатом, якого росіяни призначили у справі Ані.
Від нього родичі дізналися, що студентку підозрюють у шпіонажі та так званій «зраді батьківщини», маючи на увазі Росію. Для подібного обвинувачення дівчина мала б бути щонайменше громадянкою країни-агресорки. Але не виключено, що її примусили отримати російський паспорт. Згодом, після того як з'явився адвокат, на зв'язок вийшла й особисто Аня.
«Вона вперше подзвонила. Й не могла розповісти майже нічого. Сказала, що схудла на 10 кіло. І що дуже холодно, що в камері є грати, але немає скла у вікні», — переповідають слова дівчини родичі.
Через іншу людину, якій сплачували за це як за послугу, батьки отримали змогу передавати доньці засоби особистої гігієни, одяг. Але постільну білизну співробітники так званого СІЗО повернули їм, бо вона не була білого кольору — нібито в ізоляторі дозволяли користуватися лише білою.
На всі питання щодо справи Ані її батькам відповідали, що все засекречено. Принаймні, родичі зрозуміли, що студентка перебуває в одному з кримських СІЗО.
Аж раптом 18 жовтня 2024-го на російському пропагандистському медіа ТАСС з'явилася новина з відео, де, попри розмитість обличчя, можна було ідентифікувати Аню. У сюжеті йшлося, що російське ФСБ нібито зараз затримало в Криму жительку Херсонської області за шпіонаж для СБУ, і що вона нібито збирала і передавала відомості про місцезнаходження російських військових.
Наприкінці відео видно залу суду й чутно, що дівчині обирають запобіжний засіб у вигляді тримання під вартою два місяці на час розгляду справи у суді.
«Я не розумію, для чого ця брехня, якщо вона два роки перебуває у них? А росіяни кажуть, що два місяці, — обурюється тітка дівчини. — Можливо, окупанти так залякують людей у Криму. Останнім часом вони публікували багато інформації, що когось то у Феодосії упіймали, то в Севастополі. А для чого ця інформація, що вона СБУ нібито передавала… Самі розуміємо, що те, що їй кажуть робити, вона й робить. Не думаю, що вона сама впевнено таке говорить. Її змусили».
В камері з Анею перебувають такі самі українки, яких росіяни звинувачують за тією ж статтею — шпигунство. Зокрема, волонтерка Ірина Горобцова, яку окупанти викрали у травні 2022-го. Деякі з в’язнів, зокрема Ірина, отримали вироки — десятки років обмеження волі. Всіх їх вдома чекають рідні.
«Ми її дуже чекаємо, дуже сумуємо за нашою рідною донькою», — каже мама Ані.
«Змусили до самовикриття»
Випадок Ані Єльцової містить чимало складників воєнного злочину, вважають у Генеральній прокуратурі України.
Зокрема, правоохоронці вбачають ознаки насильницького зникнення, яке відбулося при свідках. Адже ще в листопаді 2022-го співробітники ФСБ забрали дівчину з дому в присутності родичів у невідомому напрямку й тривалий час приховували місце її перебування, повністю перекрили зв’язок із зовнішнім світом, порушили право на захист і медичну допомогу.
Адвокат з’явився у Ані лише тоді, коли відбулося формальне затримання — майже через два роки незаконного утримання студентки «втемну». Згодом росіяни оприлюднили відео, на якому дівчина робить зізнання. Подібна практика стала у них традиційною.
«Аню просто змусили до самовикриття, — пояснює керівник департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Офісу генерального прокурора України Юрій Бєлоусов.
Понад 90% випадків зізнання заручників у нібито скоєнні злочинів — свідчення того, що до людини застосовували катування, жорстоке поводження. Заручники можуть самообмовити себе або сказати те, чого насправді не було. Це майже 100-відсоткове підтвердження, що на особу чинили серйозний психічний або фізичний тиск».
Причиною появи нового відео з Анею через майже два роки її зникнення може бути безліч — зокрема, залякати цивільних українців на окупованих територіях, але в даному випадку цей мотив є додатковим, вважає Юрій Бєлоусов.
Коли росіяни підміняють реальну дату затримання людини — це спроба приховати злочин насильницького зникнення і незаконного утримання людини. Якщо при цьому про особу ніхто нічого не знає — за їхніми розрахунками, важко буде довести, що людина була у них. У 99% насильницьких зникнень мова також йде про незаконне кримінальне переслідування і позбавлення права на справедливий суд.
За нормами Європейського суду та Європейського комітету проти катувань, кожна затримана особа має право на захист, на медичну допомогу і на зв'язок із зовнішнім світом. Доведення відсутності забезпечення цих прав вже ставить під сумнів будь-який вирок у такій справі, вважають у ГПУ. Але найголовніше — отримати доступ до інформації щодо незаконно утриманої людини. І тут важливу роль відіграє захист.
«На цивільних осіб, яких затримують, як правило, “навішують” статті різного роду: “шпіонаж”, “спротив “СВО” й інші “терористичні акти”, — стверджує Юрій Бєлоусов. — І тут важливо забезпечити людям на окупованих територіях захист, наскільки це можливо. Там є низка відчайдушних організацій, які вступають у судовий процес, і саме від них можна отримати інформацію, що взагалі відбувається у справі».
Відповідно до міжнародного гуманітарного права, Аня Єльцова — цивільна заручниця. В нашій країні справу дівчини розслідують за статтею 438 Кримінального кодексу України — порушення законів та звичаїв війни. Зокрема, йдеться про факт насильницького зникнення і незаконного кримінального переслідування, також правоохоронці досліджують факт катування та нелюдського поводження.
За правилами та звичаями війни, описаними у міжнародному гуманітарному праві, цивільне населення перебуває під особливим захистом, і будь-які затримання, утримання проти волі і судові процеси над цивільним населенням є незаконними. Росія ігнорує норми міжнародного гуманітарного права та масово незаконно переслідує цивільне населення на окупованих територіях України.
Часто заручників тримають «втемну» роками, перш ніж оформити затримання. Після цього відбуваються тривалі незаконні судові процеси, за результатами яких виносять важкі вироки на десятки років позбавлення волі.
***
Наприкінці жовтня 2024-го батькам Ані вдалося потрапити на побачення з донькою.
«Мамі було дуже важко під час тих двох побачень, — розповідає тітка Світлана. — Вона казала, що приймала заспокійливі, щоби не плакати, але вони не допомагали. За правилами, побачення можна лише двічі на місяць, але для мами дуже дорого їздити, тож вона використала ці два дні, два побачення підряд. Аня казала, що в цьому СІЗО краще, ніж у попередньому. Але все одно мама передає багато ліків, знеболюючі та заспокійливі. Розказати Аня нічого не може, звісно. Видно, що морально зламана».
За словами родичів, перше так зване судове засідання по справі Ані відбудеться вже незабаром, і для цього її повезуть на Чонгар. На час розгляду справи в так званому суді Ані заборонено бачитися з батьками і спілкуватися з ними. А 13 лютого 2025-го російські ЗМІ повідомили, що Аню засудили за «шпигунство» до 10 років позбавлення волі.
*ім'я змінено
Текст підготовлений у співпраці з Реконінґ Проджект (The Reckoning Project) — глобальною командою журналістів і юристів, яка займається документуванням, висвітленням і збором доказів для розслідування воєнних злочинів — спеціально для Signal to Resist.
