Мертвий сезон. Про Залізний Порт та «Асканію-Нову», долю колаборантів і життя на окупованому лівобережжі Херсонщини
Лівобережжя — окупована частина Херсонської області.
Кордон між двома світами — Дніпро. На одному березі — Херсон, на іншому — російські війська, окуповані містечка і села. Майже у кожного херсонця на тому березі щось залишилося — дача, материнська хата, пансіонат на морському узбережжі, у когось там живуть рідні.
Через річку на Херсон щодня летить смерть — розмаїття смертоносних вибухів херсонці навчилися розрізняти за звуком.
Снаряди посилають на територію, яку після фейкового референдуму РФ «приєднала» й записала в конституцію, росіяни вважають її «своєю». Й при цьому безжально обстрілюють. Щоденно в Херсоні — від одного вбитого до 10 поранених.
Щоб потрапити в місто з лівобережжя, треба проїхати тисячі кілометрів, кілька країн. Або всього 800 метрів по дніпровській воді. Проте Антонівський міст підірваний, річку перетнути неможливо — дрони, снайпери.
Інколи трапляється диво — торік на мост вийшла жінка і благала забрати її на правий берег. Напевне, була вже в повному відчаї. Окупанти не вбили її, дали можливість переправити човном на українську територію.
Що відбувається на тому березі Дніпра, в окупованих містах і селах, можна дізнатися тільки завдяки дзвінкам родичів і друзів. Та багато вони не розкажуть — «живий, здоровий, до побачення»...
Є ще телеграм-канали херсонських колаборантів, які пішли разом із російською армією з Херсона в листопаді 2022-го. Живуть зараз у Скадовську, Генічеську, прибережних курортних селах і мріють повернутися в «русский» Херсон.
Про жінок, яких заохочують народжувати солдат для армії Росії, розповідають ті, хто виїхав з окупації. Про дитячі табори, де виховують ненависть до України і вчать вбивати, пишуть колаборантські телеграм-канали. Про Залізний Порт, «Асканію-Нову», втрачений дім, що залишився на тому березі Дніпра, говорять пошепки по телефону рідним і друзям.
Із таких пазлів журналістка Ксенія Келеберда, яка бачить лівий берег із вікна своєї квартири («там постійно полум’я й чорний дим, там моя замінована та затоплена дача»), спробувала скласти загальну картинку життя на лівобережжі Херсонщини, виокремити тенденції та зрозуміти, як Росія освоює окуповані території.
Залізний Порт: мертвий сезон на роки
Війна розірвала сім’ї. Інколи по живому, іноді просто відпало, як засохле листя.
У Аліни* і Володимира* був невеличкий пансіонат у курортному селищі Залізний Порт, що на березі Чорного моря. Вони вклали у свій бізнес купу грошей і сил — за 10 років відбудувалися, всі номери були зайняті, приїжджали на відпочинок росіяни та білоруси.
До повномасштабної війни Залізний Порт будувався шаленими темпами, в курортний сезон розквітав. Працювали нічні клуби, луна-парк і аквапарк, навіть люксові готелі були заповнені. Тут відпочівали весело, комфортно і дорого.
Щороку в березні Аліна їхала в селище, готувала приміщення до прийому гостей. Та війна внесла суттєві корективи в її життя. Три роки вона не бачила моря та втратила чоловіка.
Наприкінці лютого 2022-го Аліна на кілька днів поїхала до батьків у Хмельницьку область. Володимир залишився в Херсоні.
Аліна повернулася додому лише у 2024-му. З перших днів повномасштабного вторгнення вона у ЗСУ. Два роки в армії — пройшла Бахмут, Лиман, має нагороди. Звільнилася за станом здоров’я. А він тихенько просидів усю окупацію в Херсоні та виїхав з окупантами на лівий берег. Живе зараз у своєму пансіонаті. Стереже майно.
Подружжя заочно розвелися, але вони в нормальних стосунках. Інколи Володимир телефонує колишній дружині й розповідає про своє життя.
Зараз Заліний Порт майже порожній. Більшість місцевих жителів — десь 500 людей, які мали там бізнес, — залишилися. Вже два роки їм заборонено виходити не берег моря. Тож про курортний сезон не може бути й мови.
Селище відносно не постраждало — готелі та кафе закриті, але цілі. На тих будівлях, чиї господарі виїхали, окупанти повісили папірець із написом «націоналізовано».
До місцевих приєдналися «понаехавшие» з Голої Пристані, Коханів, сіл, що затопило дніпровською водою через теракт на Каховській ГЕС. Їх розселили по недорогих пансіонатах і базах відпочинку. У люксових готелях живуть цивільні росіяни. Володимир вважає, що це сім’ї російських військових, які рвонули за ними — пожити біля моря.
У Залізному Порту є фельдшерсько-акушерський пункт. Але люди їздять лікуватися у Скадовськ, бо там є лікарі. Здебільшого жителі села сидять у своїх домівках та колупаються на городах. Хоч тут і працюють два магазини — продукти привозять із Криму, але вони дорогі, й не дуже смачні. Тому рятує город і невеличке підсобне господарство — кози, кролі, кури, городина.
У селищі працює школа. Володимиру, який має вищу інженерну освіту, пропонували роботу — викладати фізику чи математику за 25 тисяч рублів. Але він відмовився — знає, що відразу отримає тавро «колаборант». Хотів стати керівником гуртка з настільного тенісу, але вакансію приберегли для «своїх».
Город, хатня робота та спілкування з найближчим сусідом Толіком, який керує комунальним господарством селища, — так він і прожив останні два роки. Поїхати навіть до найближчого села не може — на блокпостах усіх завертають, якщо немає відповідної перепустки.
З 8 липня 2024-гона території прифронтової смуги окупанти ввели особливий режим перебування людей. У 15-кілометровій зоні пересування цивільних осіб здійснюється виключно за перепустками. Отримати перепустку складно. Постійні перевірки військових патрулів і режим виживання виснажує. Надії, що пансіонат запрацює, бізнес відродиться майже немає.
Нещодавно Володимир змінив українські номери на автомобілі на російські, отримав російський закордонний паспорт. Мріє зустрітися з донькою, яка живе в Україні, десь на «нейтральній території».
Аліна живе в Херсоні, навчається на психолога, працює:
«Найбільше у світі я сумую за своїм морем. Не за пансіонатом, не за чоловіком, який втік і зміг жити з тими чортами… Я хочу коли-небудь повернутись туди, сісти на березі, дивитися на хвилі. Й хоч на кілька хвилин забути все, що ми зараз проходимо».
Життя в російському військовому таборі
Власники квартир, які виїхали, втрачають своє житло. З 24 квітня 2024-го публікують списки житлових приміщень, які окупанти відбирають у господарів, якщо вони не нададуть документи про право власності. Квартири віддають військовим, приїжджим чиновникам із окупованого Криму і Росії та росіянам, що хочуть переїхати на південь України.
Триває перерозподіл бізнесу. Готелі та будинки відпочинку на узбережжі, кафе і ресторани, підприємства та аграрні комплекси переоформляються за російськими законами, часто при цьому зі зміною власника.
Колаборантів, які на початку повномасштабного вторгнення стали місцевою окупаційною «владою», поступово міняють на тих, хто приїхав із Криму та РФ. Колишні херсонські чиновники, які навчилися за роки перебування біля бюджетної годівниці імітувати активну діяльність, але не розучилися красти, так і не зрозуміли, що на місцевий бюджет претендувати можуть тільки росіяни.
Тож кількох найодіозніших колаборантів-корупціонерів окупанти відсторонили від посад та завели на них кримінальні справи.
Ігоря Семенчева, колишнього голову Антонівської селищної ради, якого звинувачували в розкраданні бюджету, коли він ще був українським чиновником, зняли з посади заступника очільника окупаційної військово-цивільної адміністрації та притягнули до відповідальності вже за російськими законами.
Ельвіра Вітренко, яка до повномасштабної війни була директоркою станції юних натуралістів у Херсоні, зробила запаморочливу кар'єру й стала «міністром спорту та молоді» на окупованих територіях. Загарбники звинуватили її у перевищенні посадових повноважень, через які вони недорахувалися 11 млн рублів бюджетних коштів. Вітренко втратила посаду, посиділа під домашнім арештом, зараз згадки про неї зникли з медіа.
Сільських голів і міністрів на окупованих територіях лівобережжя Херсонщини нескінченно тасують, як колоду карт. Місце чиновників-колаборантів поступово займають кримчани та росіяни.
Самопроголошений голова окупованого Криму Сергій Аксьонов заявив: «Кримська система кадрового адміністрування, укріплена за роки інтеграції з Росією, надала важливий ресурс для возз'єднаних регіонів».
Про жінок і дітей
Те, що окупати всіляко заохочують зв'язки з українськими жінками, — не таємниця. Жінок і дітей вони розглядають як важливий ресурс. Когось вербують для виконання розвідувальних дій, хтось заради «любимого» згоджується на роботу в окупаційній адміністрації.
На окупованих територіях багато вагітних молодих дівчат. Деякі вийшли заміж за російських військових. Шлюби оформляють стрімко, за законодавством РФ. Усім дітям, народженим в окупації, видають свідоцтво про народження РФ і досить велику матеріальну допомогу. Розмір материнського капіталу на першу дитину становить 639 400 рублів, на другу — 883 000 рублів. Жителям «нових регіонів» материнський капітал виплачують незалежно від часу й підстави набуття ними громадянства РФ.
Однак, захопивши ці території, росіяни не змогли вибудувати повноцінну систему охорони здоров'я: лікарі втекли, обладнання розграбували. Народжувати молоді мами їдуть або в Крим, або в РФ. Зафіксовані випадки, коли народжують вдома, бо не кожен може дозволити дороговартісний тур до лікарні по бездоріжжю разом із танками.
На окупованих територіях росіяни створили соціальні установи, що взяли жінок та дітей взяли під жорстку опіку. Їх навчають, розважають, видають гуманітарну допомогу і поступово привчають до думки, що нова держава про них піклується. В школах започаткували молодіжні організації, що активно залучають школярів до «Юнармії».
Дітей із Херсонської області відправляють на відпочинок у табори в окупованому Криму, Краснодарському краї, Волгоградській області. В телеграм-каналі ВТВ, що належить херсонській колаборантці Тетяні Каменській (за співпрацю з окупантами СБУ оголосила їй підозру), опублікували репортаж про херсонських дітей у російських таборах:
«В оборонно-спортивному таборі “Авангард” у Волгоградській області відбулося урочисте відкриття третьої зміни “Час юних героїв”! Її учасниками стали 59 підлітків із Херсонської області. Крім занять на дітей чекає насичена розважальна програма, зустріч із відомими особистостями, політиками, воєнкорами та артистами. [...]
Діти заїхали кілька днів тому, а вже встигли розселитися, познайомитися з базою, отримати форму, розподілитися по взводах і ротах, де обрали командирів, пройшли тренінг із командоутворення, прослухали концертну програму від Волгоградського ТЮГу й багато чого ще!
Учасники отримають практичні навички та теоретичні знання за такими напрямами: вогнева підготовка; тактична медицина; пілотування БПЛА; основи національної безпеки РФ; організація зв'язку; тактична підготовка; інженерна підготовка; основи парашутної підготовки».
Влітку 2024-го близько трьох тисяч дітей з Херсонщини відпочили в таких таборах і отримали «корисні навички».
Окупанти продовжують роботу з українськими дітьми «в режимі нон-стоп». І ця стратегія, яку вони відпрацювали ще в Донецькій та Луганській областях, на жаль, ефективна.
У мене немає дому...
Тетяна Іванова виросла у степовій Таврії, біля всесвітньо відомого заповідника «Асканія-Нова».
До повномасштабної війни вона мала бізнес — вирощувала малину та городину. Любила свою землю, свій дім. Проте у квітні 2022-го виїхала разом із сином на Захід України. Думала — ненадовго.
У чужому домі Тетяна часто згадувала свій, який роками вибудовувала та прикрашала для себе.
«Фіранки... Це мій фетиш. Я для кожної кімнати вибирала душею. І сама підшивала, — розповідає вона. — На полицях мої улюблені чашки — з козаком з мультика, з Мерлін Монро від Гапчинської... Вази для квітів з онікса, які я привезла з Єгипту. Настільки важкі, що я весь час думала, що якщо до мене залізуть бандити, такою вазою можна просто їх вбити.
Вкрали це все, зняли штори, карнизи, вирвали кондиціонер, забрали навіть ложки і виделки, розетки, люстри, килими з підлоги, чашки, кришталь, скатертини зі столів.
Сарана з пекла знищила все наше найсердечніше та найрідніше. Мій дім був моїм життям. Тепер немає ні того, ні іншого. Сестра і зять сказали, що я сама винна. Треба було не виїжджати, а здаватися».
Розграбували не лише дім Тетяни та будинки її односельців, які, тікаючи від війни, залишили свої домівки. Дісталося й «Асканії-Новій», що зараз окупована. Це найстаріший степовий біосферний заповідник планети, найбільша європейська степова територія. Тут багато унікальних тварин. Було…
Через швидку окупацію «Асканія-Нова» не зазнала значних руйнувань, та війна все одно принесла туди смерть. На території заповідника зараз базуються російські військові. Їх техніка лякає мешканців степу. Деякі тварини загинули цієї зими від переохолодження через невмілий догляд нових «власників». Рідкісних тварин вивозять до російських заповідників і Криму.
Тетяна публікує на своїй сторінці в фейсбуці історії про своє прекрасне минуле життя, фотографії тварин із заповіднику. Але рідний дім залишився лише у її снах і мріях. І чи зможе його колись побачити — Тетяна не знає:
«Чому ніхто не говорить про людей? А тільки про території? Куди діватися людям, які втекли від окупації та три роки тиняються бомжами?
Повернення додому в окупацію практично закрите. У [московському аеропорту] “Шереметьєво” 95% людей ставлять депортацію на 20 років. А якщо в тебе рідні в ЗСУ, краще взагалі не намагатися, бо можеш загриміти в тюрму. Фільтрації вже навіть немає. Телефони не перевіряють. Просто дали розпорядження без російського паспорта нікого не впускати.
Куди діватися мільйонам бездомних?»
Хто може відповісти на це питання? Мільйони біженців, які за три роки великої війни так і не проросли в нових країнах і містах, мріють повернутися на берег своєї ріки чи моря, все ще чекають на нього відповіді.
* імена героїв змінені
